НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ

ІНСТИТУЦІЙНОГО ДОГЛЯДУ ТА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ НА 2017—2026 РР.

     Влітку 2017 в Україні розпочалась реформа зі складною назвою “деінституціалізація” (ДІ). За цим терміном ховаються фундаментальні зміни системи інтернатів, в яких нині перебувають 106 тисяч дітей. При цьому 92% з них мають родину, і лише 8% дітей в інтернатах – сироти.

     ДІ — не про закриття інтернатів, як його часто трактують. Не про економію коштів, не про те, що завтра діти опиняться на вулиці. Поки не буде сприятливих умов для дитини в її рідній сім’ї, ніхто не забере її з інтернату.

     ДІ — про створення послуг у громаді, допомогу сім’ям у складних життєвих обставинах, щоб вони не віддавали своїх дітей до інституцій, а виховували в сім’ї. Адже безліч досліджень свідчать про шкідливість інтернатів для психічного та інтелектуального розвитку. Особливо, якщо йдеться про маленьких дітей — інтернатні заклади наносять невиправну шкоду їхньому мозку.

     Станом на 2017 рік в Україні налічується 751 інтернатний заклад для дітей. 39 закладів — у системі МОЗ (у них живе та виховується 2773 дитини), 132 — системі Мінсоцу (5087 дітей), 580 — у системі МОН (97 923 дитини).

     Процес ДІ розпочався з затвердженням Кабінетом міністрів Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки і Плану реалізації її першого етапу (9 серпня 2017 року).

     Відповідно до Національної стратегії, вже у 2026 році дітей в інституціях має бути менше 0,5% від загальної кількості (зараз – 1,5%). А ті діти, хто за різних причин все ж залишаться в інституціях, а не в сім’ях, житимуть у невеликих установах в умовах, максимально наближених до сімейних, – до 10 осіб в одному закладі.

     У кожній громаді з’являться доступні і якісні послуги для сімей з дітьми. Буде існувати ринок цих якісних послуг, не менше 50% з яких будуть надавати професійні громадські організації.

     Перший етап реалізації стратегії: кожен регіон має оцінити свою мережу інтернатних закладів, з’ясувати, які діти до них потрапляють та чому, які є соціалальні послуги вже зараз. На наступному етапі кожен регіон буде готувати свій план реформування.

     План дій I етапу реалізації стратегії передбачає, що міністерства спільно з громадськими організаціями, місцевою владою та експертами повинні:

• розробити і ухвалити нормативно-правові акти, організувати методичне забезпечення, необхідне для впровадження реформи системи інституційного догляду та виховання дітей;
• проаналізувати існуючу мережу закладів інституційного догляду за дітьми, оцінити забезпечення прав дітей в кожному регіоні і затвердити регіональні плани реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;
• сформувати і навчити регіональні команди по впровадженню вищезгаданої стратегії;
• розробити навчальні програми для підготовки, перепідготовки фахівців, зокрема тих, які працюють з дітьми з інвалідністю;
• розробити критерії моніторингу процесу реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;
• залучити інвестиції для впровадження реформи системи інституційного догляду та виховання дітей.

     Це складна реформа, адже інтернати знаходяться у віданні трьох міністерств. Координатором ДІ стратегія визначила Міністерство соціальної політики.

     Допомагати Мінсоцу та всім іншим міністерствам буде також Національний офіс з реформи деніституціалізації при Уповноваженому Президента з прав дитини, створений за підтримки канадського проекту EDGE.